Таки ви думаєте, що я живу в Одесі? Таки ні – це вона живе в мені!

В Одесі стаються найбільш непередбачувані історії, вона як Лас-Вегас, не даремно говорять: «Що було в Одесі, залишається в Одесі».
Одеса – це старе місто, це синє море, це світанки…
Цей блог створений дівчиною, яка дуже сильно любить Одесу.
Тут будуть чудові заклади та секретні дворики. А також гарні сувеніри, бо їх катастрофічно мало для такого неймовірного міста.

А почати хотілося б із головної вулиці Одеси – Дерибасівської. Кожна людина хоча б раз у житті чула цю назву.
Уявити Одесу без Дерибасівської так само неможливо як і Нью-Йорк без Брайтон Біч або Париж без Єлисейських полів. Побачити, чим живе головна вулиця Одеси та не пропустити важливих моментів допоможе цей пост.
«Как говорится, на Дерибасовскую не ходят, на Дерибасовскую гуляют постепенно...»
Якщо Ви хочете відчути одеський колорит повністю й зрозуміти особливість цієї вулиці – вимкніть телефон, відкладіть усі справи й пройдіть ці декілька кварталів. Заходьте в кафе, дворики, прислухайтеся, про що говорять люди, старайтеся відчути і вдихнути неповторну атмосферу міста.
Свою «поступову» прогулянку почніть від пам’ятника засновнику міста Дон Хосе де Рібас, у честь якого й названа вулиця. Скульптор зобразив його з лопатою в одній руці й розгорнутим планом Одеси в іншій. Селфі з Де Рібасом точно прикрасить Ваш фото-ряд, так що позуємо та йдемо далі.

Дон Хосе де Рібас

Особливого шарму вулиці надають невисокі будівлі XIX століття й широка дорога з бруківки. Причому вона не звичайна, зроблена з лави далекого Везувію. Камені із Застиглої лави привозили з Неаполя спеціально для облаштування Одеси.
Пройшовши декілька кварталів, Ви опинитеся біля ТЦ «Європа». В абсолютно сучасному зразку краси Ви зможете знайти багато розваг, перекусити, купити потрібні речі та йти далі поглинати історію Одеси.

ТЦ Європа

Якщо трохи звернути з маршруту, по вулиці Решільєвській можна перейти на Ланжеронівську до Одеського оперного театру. За красою будівля може зрівнятися тільки з Віденський театром. Ліворуч від головного входу знаходиться затишний дворик Оперного театру - Пале Рояль із китайським фонтанчиком і кафе з атмосферним літнім майданчиком, праворуч розташований великий сквер, де також можна приємно відпочити. Про це місце можна розповідати довго, але краще все-таки один раз побачити.

Одеський театр опери та балету

Одеський театр опери та балету

Пале Рояль

Повертаємося до найбезтурботнішої вулиці України, де життя йде м'яко і поступово - Дерибасівську. На перетині вулиць Гаванної й Дерибасівської розташувалася скульптура популярного одесита - першого Авіатора в місті, Сергія Уточкіна. Молодий і красивий він запускає літачок на майданчику кінотеатру, який він сам назвав колись «Кіно-Уточ-Кіно».

Сергій Уточкін

Сімейство де Рібас подарувало одеситам не тільки дивовижну вулицю з особливою атмосферою домашнього тепла і комфорту. Будучи справжніми цінителями літератури, вони заклали основи бібліотечної справи в місті. Завдяки їм на Дерибасівській з'явився і чудовий Міський сад, куди ми потрапляємо під кінець променаду.

Міський сад

При вході в сад граціозно сіла бронзова Левова сім'я, привезена в Одесу з Франції в XIX столітті. Тут, зручно розташувавшись на лавочці, Ви зможете відпочити, і одночасно почути останні новини, анекдоти. У саду можна зробити безліч фото, побачити яблуко розбрату - один з дванадцяти стільців, посидіти на лавці з самим Леонідом Утьосовим. Музиканта й артиста так надихала Одеса, що свою любов до міста він оспівував у піснях:«Что же удивляться, что я люблю музыку, ведь я родился не где-нибудь, я родился в Одессе. И на то, что она - лучший город в мире, ваших возражений никогда не слышал».

Дванадцятий стілець

Леонід Утьосов

У міському саду знаходиться ресторан, кілька затишних кав'ярень, лавка з сувенірами. Тут завжди проходять виставки, і все це нерідко супроводжується живою музикою. Дуже схожа атмосфера панує і в одеському Пасажі, що підноситься на розі вулиць Дерибасівська і Преображенська. Будівля торгового комплексу й готелі є однією з архітектурних окрас міста.

Пасаж

Антураж Дерибасівської, як і міста в цілому, не змінюється десятиліттями, а дух, який літає в повітрі, здатний надихнути навіть найчерствішу людину на нові почуття, емоції, творчість.
Звичайно, я не зможу написати про все, все одно це буде зайвим. Як то кажуть, залишимо місце для загадки та мрії.